Sunplaza

Кремль полюбляє ставити амбітні цілі до певних дат. Найближчі такі числа – Новий рік та інавгурація новообраного президента США Дональда Трампа, яка призначена на 20 січня.

“Під ялинку” російський диктатор Володимир Путін хотів би отримати реальні великі здобутки на українському фронті. Захоплення одного з обласних центрів України могло б стати таким подарунком, але передумов для цього немає принаймні до кінця поточного року.

Проте дійсно складна та загрозлива ситуація склалася для двох східних міст – Куп’янська та Курахового. На жаль, Україна може втратити контроль над ними протягом найближчих тижнів. Непроста ситуація також і на Курщині, яку ЗСУ “поступово втрачають”. Схоже на те, що саме звільнення Курщини є для Путіна найбільшим передноворічним пріоритетом.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ексспівробітник Служби безпеки України Іван Ступак.

– Щоденні зведення Генштабу свідчать про дуже складну ситуацію на фронті. Зокрема, станом на вечір 13 листопада повідомлялося про наміри ворога прорвати українську оборону на кількох напрямках. Примітно, що найбільш гарячою ситуація була не на Покровському, а на Курахівському напрямку, і до вже наявних напрямків додався ще один, Времівський, розташований на південь від Курахового. На вашу думку, чи може це бути пов’язано з планами ворога розпочати наступ на Запорізькому напрямку?

– Курахове, безперечно, під загрозою. Там ворог здійснює шалений тиск. До того ж це відповідно до даних DeepState – ми розуміємо, що є певне запізнення. На сьогодні я оцінюю загрозу оточення на 60%, можливо, навіть більше, 65-70%. Можливо, ще в листопаді, або протягом наступних 20-30 днів, це місто буде втрачено.

Росіяни бачать – ага! Тут може бути результат! Тому навалімось сюди, досягнемо результату, а потім будемо допомагати на інших напрямках. Це примітивний підхід, але все-таки він працює. Отже, думаю, що ворог наразі напосядеться на Курахове, бо тут можна отримати дуже швидкий результат, а за результатами завжди стоять звання, погони, посади, якісь зірочки… Росіяни на це дуже падкі.

– Тобто вони готові класти понад тисячу своїх солдатів щодня заради цих зірочок?

– Звісно. Вони кажуть: “Мы за ценой не постоим”. А ціна – це і є ці російські солдати. Якщо при цьому солдати не проти, аби їх клали, якщо вони готові обмінювати своє здоров’я та життя на різаний кольоровий папір у вигляді грошей, та ще й електронних, адже кошти йдуть на рахунок, то чому б ні?

Якби ця маса вибухала, була незадоволена, мовляв, як так… Але здебільшого вони задоволені. Вони із задоволенням підписують ці контракти. Звісно, є моменти, коли їх змушують, але у відсотковому вимірі це не така вже й велика цифра. Зазвичай усі йдуть до війська аж підстрибують, бо обіцяють 30 тисяч американських доларів як одноразові виплати. Для багатьох росіян це гроші, яких вони не бачили за все життя.

– Говорять, що Путін поставив завдання повністю звільнити Курщину від Збройних сил України, тепер уже до 20 січня, до дня інавгурації Трампа. Чи вважаєте ви, що це можливо, особливо з урахуванням того, що російська армія зазнає там дуже великих втрат?

– Це логічно. Адже особливість ухвалення рішень у РФ полягає в тому, що завдання ставляться до певних дат або рубежів. Треба ж Путіну з чимось виходити до росіян 31 грудня, розказувати про якісь успіхи на тлі Спаської вежі Кремля. Звісно, результати намалюють, мовляв, економіка Росія найкраща, що ми всіх перемагаємо, що в нас “островок стабильности”. Але навіть там втомилися від відсутності якихось результатів. Усі хочуть бачити щось реальне, справжнє.

Тому звільнення Курської області вкладається у цю конструкцію. “Мы освободили от бандитов…” Путіну дуже хочеться це сказати, як це свого часу було із Чечнею, коли “бандиты вторглись, но мы их выгнали”.

Звісно ж, усі поспішають. 20 січня? У теорії це може бути, бо немає жодного уявлення про те, якою буде політика Дональда Трампа після інавгурації. Наприклад, він може сказати: так, українці, росіяни, там, де ви є, там і залишайтеся, навіть у Курській області, ані руш – як кажуть поліціянти.

Інакше, українці, я припиню вам допомогу, якщо не зупинитеся, а росіяни, якщо ви не заспокоїтеся, я дам українцям, наприклад, ATACMS. І росіяни скажуть: ну нічого собі? Українці “відгризли” у нас Курщину? Це дуже неприємно для диктатора, щоб у нього щось забирали. Тому він поспішає, щоб витіснити українців із цієї території та починати перемовини з чистого аркуша.

– Дійсно, Путіну треба сказати щось красиве під келих шампанського у новорічну ніч. Чи не вважаєте ви, що таким красивим подарунком для Путіна було б захоплення одного з обласних центрів України? Як ви оцінюєте таку небезпеку?

– Може бути усе, що завгодно, але Курщина для нього все ж таки ближча. Як би він не хизувався, що, мовляв, “мы освободим потом, для нас Донецк важнее”, вже наступного дня після того, як він це сказав, в Росії “по сусекам” почали збирати солдатів для того, аби зупинити просування ЗСУ в Курській області. Тобто, з одного боку, риторика про те, що не потрібен нам цей Курський регіон, а з іншого – звільняймо швидко-швидко. Це така собі бравада.

Але я впевнений, що обласного центру вони не візьмуть, цього року – точно. Запоріжжя? Ні. Харків? Ні. Але якщо говорити про менші міста, то Куп’янськ, на жаль, можуть захопити з великою ймовірністю, Курахове – теж.

– Яку найбільшу небезпеку для України ви бачите, скажімо, до кінця року?

– Куп’янськ, Курахове та Курськ. Ми поступово втрачаємо Курську область. Цілком імовірно, що зараз ми контролюємо набагато менше, ніж показують аналітики DeepState.