Sunplaza

Назар Задніпровський – український актор театру і кіно у четвертому поколінні. Театр імені Івана Франка він вважає своїм другим домом. В інтерв’ю “Апострофу Lime“ Назар Олександрович розповів про роботу над виставами та серіалами під час війни, поскаржився на нестачу професійних характерних акторів. Він також наголосив, що має великі запитання до Володимира Зеленського та пояснив, чому залишається порохоботом.

– Назаре, під час війни про що передусім для Вас Театр Франка? Яким є він зараз?

– Змалечку я зростав за кулісами, які для мене рідні. Приміщення Театру Франка знав задовго до того, як прийшов сюди працювати. Зараз для мене це сім’я і моя родина. Часи змінюються. Вливається молода кров, з’являються нові режисери, відходять великі актори, майстри, у яких я навчався. Так як нещодавно у нас змінилося керівництво, відбувається омолодження театру. Ініціативний художній керівник театру, тому багато ідей, планів та зв’язків, перспектив, пошук спонсорів. У цьому сенсі мені дуже подобається, як почав працювати Євген Нищук. Маю лише хороші сподівання.

– Як вважаєте, роль театру під час війни переросла у глибші сенси? Дуже часто режисери та актори кажуть про терапевтичну складову…

– Зараз під час війни для мене театр справді передусім виконує терапевтичну роль. Це ліки. Приходять до нас на вистави і вдови, і сироти, і важко поранені солдати, які після вистав дякують нам, а ми їм. Щоразу відбувається симбіоз подяки один одному.

Коли почалася повномасштабна війна, справді, кілька місяців нам забороняли приходити на роботу, бо було дуже небезпечно, так як Театр Франка розташований неподалік від Адміністрації Президента. Згодом нам дозволили бути лише на репетиціях. Десь з середини жовтня 2022 ми змогли повноцінно працювати. Спочатку грали у Театрі Лесі України, де орендували приміщення. Хоч і не в рідному театрі, але сезон закрили. Ми зіграли дві прем’єри – “Калігулу” Івана Уривського і “Авантюриста” Дмитра Чирипюка.

– Вам все-таки ближче велика сцена чи камерна?

– На камерній сцені я граю у виставі до ювілею батька “Загнаний кінь”. Будуть нові цікаві ролі, будемо грати. Але я більше люблю класичний театр і велику сцену. Подобається, коли актор трішечки над глядачем, коли публіка в декілька поверхів ніби огортає тебе своєю реакцією, оплесками. Коли це щось на зразок напівколізею.

– На Вашу думку, в чому секрет популярності топових вистав Івана Уривського? Це тонке спілкування режисера зі сценою, інтуїція, уміння вловлювати настій і енергетику глядача?

– Зараз його зірковий час. Він має свій почерк, який багатьом людям подобається. Коли Іван поставив “Конотопську відьму”, яка дещо з цього почерку вибивається, шанувальники також були у захваті. Ця вистава вистрілила з неабияким розмахом. Бо він має чудовий смак. Зараз молодь сама вирішує, що їй дивитися, а Уривський для молоді є своєрідним ідолом.

До речі, я пишаюся, що ще один блискучий режисер сьогодення Давид Петросян теж наш – франківець!

– Ваш улюблений глядач – який він? За якими сенсами та запитаннями він передусім йде в театр?

– Більше люблю своє покоління глядачів. Не хочу ображати молодих тіктокерів, але наше покоління більш інтелектуальне. Тіктокери теж наше майбутнє, десь через 30 років вони порозумнішають, всьому свій час. Добре, що є молоде покоління, хай підростає, аби любило Театр Франка. Молодь має знаходити своїх ідолів та улюблених акторів. Пригадую, коли я був після інституту, то також тяжів до молодих акторів, хотів вірити і захоплюватися чимось новим. Мій глядач виріс зі мною, це вже сформовані голови і смаки. Дуже добре, коли глядач чітко знає, чого він хоче і чому йде в театр. Я повторюся – люблю інтелектуального глядача.

– На Вашу думку, вистави яких жанрів і на яку тематику потрібні театру?

– Різні. Не можна ставити одну героїку з кров’ю про війну. Бо навколо і так багато крові. Не віддавати перевагу лише комедіям, тому що глядачеві треба іноді сходити на виставу, аби поплакати і замислитися. Має бути на сцені і романтичне кохання, і комедія, і сатира, і історичні вистави, бо зараз час героїв. Коли закінчиться війна, в театрах буде цикл вистав, де фігуруватимуть у пікселях хлопці на сцені, які розповідатимуть історії про фронт.

– Ви знялися у багатьох серіалах (“Великі Вуйки“, “Скажене весілля“, “Слуга народу“, “Будиночок на щастя“ тощо). На Вашу думку, чого не вистачає українським серіалам, аби це був справді якісний продукт? Мова лише про гроші?

– На цьому етапі тема грошей дуже актуальна. Урізали зараз, бо війна і є потреби важливіші. Часто стикаєшся з тим, що дешевше реквізит і все стає більш умовним. Продюсери рахують кожну копійку. Я пам’ятаю довоєнні і доковідні часи, коли було значно простіше. Але якщо хочеш, завжди поставиш. Зараз велика потреба у хороших комедійних акторах. Часто про це чую від продюсерів і режисерів. Одні і ті ж актори з одного комедійного серіалу переходять в інший, бо кращих немає.

– А назвіть топ-5 справді професійних та затребуваних українських акторів та акторок з Вашої точки зору…

– Це Стас Боклан, Володимир Горянський, себе ставлю десь на третє місце. Це не моя думка, я чув це від інших. Також Віталік Іванченко, Андрій Пономаренко, з молодших – Костя Войтенко. Якщо брати жінок, то Віталіна Біблів, Віра Кобзар, Маргарита Бахтіна, Леся Самаєва. Словом, мені дуже подобається наша команда, яка грає у серіалі «Ромео і Джульєтта із Черкас». Але все вирішує глядач.

Віталіна Біблів і Назар Задніпровський

До речі, у серіалі “Будиночок на щастя” буде грати нова акторка Юля Буйновська, яка замінить Галю Безрук. Дуже хочу побачити результат роботи.

– Ви пригадали Галину Безрук, яка будує свою кар’єру в Росії. Вибір колишньої колеги став для Вас неочікуваним розчаруванням?

– Людина, на жаль, перекреслила нормальне відношення. Коли вдень бомблять твій рідний Краматорськ, а ти виходиш у Міхалкова на червону доріжку на кінофестивалі. Про що може бути мова?! Не хочу навіть згадувати.

– А під час зйомок у серіалах у Вас буває дисонанс: на знімальному майданчику одні емоції, а після перегляду змонтованих кадрів – інші?

– У мене було таке. Не буду казати, в яких серіалах. Був неграмотно зроблений монтаж, я підійшов і зробив зауваження. Отримав по шапці, мовляв, чому лізу не в свою справу. А загалом щастить, що я знімаюся у класних серіалах. Мені подобається те, що відбувається в кадрі. Працюю в перевірених, якісних проектах, які полюбилися глядачу. В нові серіали мене чомусь не кличуть.

– А чому?

– Можливо, я дорогий. Напевно, і те, що не може Назар Задніпровський у кожному серіалі головну роль грати. Я часом кажу, щоб кликали на другорядне. Обіцяють, що щось пошукають, але на другорядні ролі є багато хороших акторів. А з головними – проблема. Мого віку мало професійних комедійних акторів. Є такі пробіли.

– Це тому що відійшли хороші педагоги?

– Саме так, і багато виїхало за кордон. А мені свого часу пощастило з педагогами. Ще Борис Петрович Ставицький добре навчав, за що я йому дуже вдячний. Віра Кобзар також навчалася в нього, у нас одна школа, тому ми дуже добре відчуваємо один одного. По імпульсивності, по нервах і по всьому – ну дуже класно.

– Ще одна грань Вашої творчої діяльності – дубляж. Як вважаєте, чи кожен професійний актор може бути актором дубляжу? Кого б Ви залюбки ще озвучили?

– Не кожен, однозначно. Тут передусім потрібна практика. Спочатку я записував невеличкі ролі. Отак потрохи-потрохи, а згодом мене запросили у “Корпорацію Монстрів” і закрутилося. Все робиться роками. Я озвучкою серйозно займаюся з 2005 року. Скоро вже буде двадцять років.

За рік я можу зробити декілька озвучок, але ось за єнота з «Вартових Галактики» постійно дякують. І одразу пригадують російський варіант, який не вартий і нігтя. Класні українські актори йдуть займатися дубляжем не тому, щоб копійку заробити, бо, наприклад, мало платять у театрі. Йдуть, бо в це потрібно вкладати душу. Я ж відчуваю, як працюють російські актори, які керуються принципом: “Еслі би мнє заплатілі больше, я би сдєлал лучше”. Вони у всьому такі. Наші ж викладаються максимально, бо це мультики. І я хочу, щоб мої діти росли на класних мультиках. Ось зараз у мене доця, для якої “Мавка. Лісова пісня” – це номер один. І чашка Мавка, і футболка Мавка та інші речі. І я дуже пишаюся, що озвучував у цьому мультику одного з героїв.

Я отримав насолоду, коли озвучував фіолетового великого героя з “Уявних друзів”. Якщо ще дадуть хорошого нового персонажа, який був би повчальним для дітей, то зіграю залюбки. Мультики я обожнюю озвучувати.

– І давайте трішечки про політику. Ви, якщо не помиляюся, завжди були порохоботом і скептично ставилися до діяльності Володимира Зеленського. Як вважаєте, зараз ми можемо говорити про якусь еволюцію чинного президента?

– Війна його змінила. Я пам’ятаю його очі в Бучі, коли він там був. Він не чекав такого. До шашличків ми напередодні війни готувалися… у мене склалося таке враження, що його просто обдурили. Я не знаю, які були домовленості, але історія покаже. Видно, що він не був готовий до такого розвитку, але зібрався, бо державу потрібно було рятувати. Зараз під час війни його команда продовжує помилки робити. Але давайте пригадаємо, яка це команда була з самого початку. У Зеленського прем’єр-міністр Гончарук на самокаті катався, а в Верховну Раду вони набрали барбершоперів і повій. А тут війна. Найкращого часу для повномасштабного вторгнення годі було шукати. І путін цим скористався.

“Бо ж як кажуть, ядерну зброю віддали, то нате тепер, слухайте і жуйте”

Але ж 73% куди заховати?! Нікуди. Я ж залишаюся порохоботом. І вважаю, що якби був Порох, не здавали б ми важливі пункти, ніколи б не розмінували свої кордони. Ми ж по асфальтованих вулицях пустили ворога. На наступних виборах я голосуватиму або за Порошенка. А якщо подасть свою кандидатуру Залужний, то я однозначно за нього. Нас лише де Голль врятує. Нам потрібен український Генерал де Голль. Я бачу, що Захід готує Залужного і слава Богу, це людина, яка має всіх об’єднати. Америка також все дуже добре відчуває. Ви згадайте перший приїзд Зеленського в Америку і другий. І знайдіть десять розбіжностей. Першого разу його зустрічали, як рятівника світу. А другий, коли стали відомі корупційні скандали та інші грубі проколи, тоді абсолютно інше відношення. В Америці точно ти нікого не підкупиш.

– На Вашу думку, як розвиватиметься міжнародна політика зараз, коли в США переміг Трамп? Це зіграє нам на руку?

– Не знаю, що для України краще. Трамп, який може все імпульсивно вирішити, чи Гарріс, яка б продовжувала обамівську і байденівську політику – повільне вливання зброї. Америка грає свою незрозумілу гру. Якщо це лише страх ядерної зброї, то тоді, можливо, і Трамп кращий. Його точно не залякаєш, він затятий на всю голову. Можна сказати – навіть неадекватний, як і путін. Це два неадеквати. Трампа точно на слабо не візьмеш. До речі, не знаю чому, але українська еміграція точно щось знає, бо повально проголосувала за Трампа.

– Зеленський нещодавно говорив про “план стійкості”. Цей план додав стійкості особисто Вам?

– При всій повазі до Володимира Олександровича я до кінця не знаю цих планів. Йому треба щось робити, він мовчати не може під час війни. З чимось повинен виходити до Європи, до народу. Бо ж як кажуть, ядерну зброю віддали, то нате тепер, слухайте і жуйте.